Людина cлова i oберігач дитинства

1962 рік. Письменник Корній Чуковський в індіанському головному уборі. Т. Золотухін

Діти, взявшись за руки, танцюють навколо крокодила в оточенні жабок, з яких б’ють струмені води. Фронтове фото цього фонтана, зроблене в Сталінграді, облетіло весь світ, ставши знаком зламу в Другій світовій війні. Фонтан, збудований як ілюстрація до однієї з казок Корнія Чуковського, став символом того, що на вулиці, охоплені лихорадкою війни, знову повернуться усмішки, радість і сміх, дітям повернуть дитинство, а отже, світові – його майбутнє. «Хай живуть діти, усі діти на світі», – ці прості, як істина, рядки Чуковського стали основою життя та творчості їхнього автора, який подарував багатьом поколінням те, чого був позбавлений сам, – дитинства.

«Я як незаконнонароджений, який не має навіть національності (Хто я? Єврей? Росіянин? Українець?) був найбільш неповноцінною, непростою людиною на землі…» Цю неповноцінність Чуковський зміг перетворити на небачену багатогранність натури. Поет, письменник, публіцист, критик, перекладач, лінгвіст, літературознавець, журналіст, громадянин, якого найбільше читають, публикують, декламують читачі «Від двох до п’яти» (так називається його книга, що не має аналогів у світі й зробила вклад у вивчення дитячої психології) – усе це про нього.

Автор не лише блискавичних текстів, а й власної долі, він навіть сам для себе вигадав ім’я, приховавши за псевдонімом образи й приниження, що супроводжували долю «байстрюка». Відкрившись йому завдяки дружбі з Володимиром (Зєєвим) Жаботинським, майбутнім національним героєм Ізраїлю, літературно-журналістське поле дозволило почати нове життя під новим ім’ям. Прізвище матері – Корнійчукова – він поділив навпіл, ставши у творчості, а згодом й офіційно, за паспортом, тим, чиє ім’я знають з пелюшок. Він змінив і дату народження: з’явившись на світ 31 березня 1882 року (за новим стилем), день народження незмінно виправляв на 1 квітня – день сміху, який любив дарувати оточенню.

«У розумінні дитини щастя – це норма буття», – писав той, чиєю «нормою» дитинства були випадкові заробітки задля допомоги матері (ловіння риби, розклеювання афіш, фарбування парканів) і самоосвіта (після відрахування з гімназії він будь-що-будь хотів вибитися в люди). Із дитинства звиклий до праці Корній Іванович став одним із найневтомніших авторів: він присвятив літературі 62 роки щоденної роботи. Людина режиму, він прокидався о п’ятій ранку, а лягав спати о дев’ятій вечора, не піддаючись спокусам гультяювання.

Одного разу в Одесі, на барахолці, Чуковський знайшов самовчитель англійської мови. Вирвані з нього сторінки не збентежили юнака. За старанну зубрячку його незабаром нагородили, за рекомендаціями Жаботинського, журналістським відрядженням до Лондона. На його превелике здивування виявилося, що англійці говорять із ними якоюсь іншою англійською й категорично відмовляються розуміти його. Виявилося, Корній не знав транскрипції й вимовляв англійські слова за принципом «як пишеться, так і чується». Негайно сівши за книги, він оволодів мовою, що відкрила йому світ Діккенса й Текерея, а також посаду переписувача каталогів у бібліотеці Британського музею. Чи міг він знати, що пройдуть декілька років і саме він отримає нагоду відкривати своїм співвітчизникам тексти В. Вітмена, Р. Кіплінга, О. Ваілд, О. Генрі, М. Твена й інших, а також буде вдостоєний мантії почесного доктора літератури Оксфорда?

Блискучий оповідач, він умів найменший посередній епізод перетворити на захопливий сюжет. Він не раз згадував, як після оксфордського ушанування, гуляючи Лондоном, привітав памятник королю Георгу V, на прийомі в якого побував у 1916-му. «Я звик зустрічатися в Москві з пам’ятниками своїм друзям: Маяковському, Рєпіну, Горькому, Блоку…» – людина-епоха, він був знайомий з найбільш блискучими персонами століття: від Конана Дойля до Шаляпина. Ось чому щоденники письменника до сьогодні – незамінне історіографічне джерело.

Чуковський був справді «громадянином слова». «Література абсолютна», – стверджував він. Слово було його кумиром, і сам він не лише володів словом, але й умів тримати його. Протягом усього життя зберігши інтерес до світової словесності, будь-який перекладний текст Чуковський завжди волів слухати або читати мовою оригіналу. Завдяки колись подарованій книзі мовою ідиш він узявся літера за літерою вивчати цю мову.  Звучання було для нього невіддільним від їхнього значення, аури, сприйняття. Ось чому віршовані тексти Чуковського відрізняються особливою мелодикою й ритмом.

За лавровим вінцем Чуковського проглядається й вінець терновий, хоча сам він віддавав перевагу надівати вінець із пір’я, як в індіанців, влаштовуючи найкращі дитячі свята в легендарному селищі Передєлкіно, де досі блукає його тінь і жива унікальна дитяча бібліотека, яку письменник побудував за власний кошт і подарував державі. Чуковський пережив трьох своїх дітей, голод і злидні, арешти, літературне цькування, гніт цензури… Пережив, не викорінюючи в собі віру в найкраще в людині, в правду та справедливість. Він прихистив у себе Олександра Солженіцина, виступав на захист Йосипа Бродського, допомагав Анні Ахматовій та іншим опальним літераторам грошима, участю в їхніх долях, давав дорогу молодим талантам, клопотався, опікувався, підтримував і працював, працював, працював.

Наприкінці життя Корній Іванович побивався, що творчість, адресована дітям, затьмарила всі інші його праці (15 книжкових томів): від глибоких літературних досліджень творчості Миколи Нєкрасова, Олександра Блока, футуристів та інших до чисельних текстів про «Високе мистецтво» перекладу й мовознавства. Справді, Чуковський для нащадків передусім добрий дідусь, казкар, велетень Чукоша (як його називала дітвора за високий зріст і дійсно велике-велетенське серце), батько «Мойдодира», «Бармалея», «Мухи-Цокотухи» (на її честь назвали новий вид мух) та «Айболита»…

Винятковий автор може пишатися такою кількістю персонажів, що стали назвами й загальновідомими й пережили безліч перевтілень в ілюстрованих перевиданнях та екранізаціях. Саме Чуковський, назвавши свого «Мойдодира» «кінематографом для дітей», першим сформулював заповіді дитячих поетів, якою б мовою вони не спілкувалися. Його вихрові вірші грають з уявою дітей, динамічні, видовищні, насичені пригодами й подіями. Ось чому вони не втрачають актуальності та свіжості до сьогодні, ставши ниттю, що пов’язує покоління, країни й народи, різнокольоровим вітражем найщасливішої та безтурботної пори – дитинства.

Корній Чуковський і його герої пережили своїх ганьбителів, заздрісників і заборонні штампи часу. Їх намагалися знищити, як тираж ініційованої ним Біблії для дітей (у ній авторові довелося приховати Бога за псевдонімом «чарівник Яхве», а всі згадки про євреїв узагалі виключити через цензуру) та «Мойдодира», що ніби ображав почуття пролетаріїв – трубочистів. Але минув час – і їм звели пам’ятники (як поборнику чистоти «Великому Умивальнику»), головний з яких не рукотворний: тексти Чуковського звучать і відгукуються до сьогодні вечорами в сімейному колі, біля колисок, у дитячих садках і школах, на педагогічних факультетах, у літературних інститутах, у пам’яті та серцях. Літератор і знавець дитячих душ, Корній Чуковський і після свого відходу залишається таким, яким він колись називав свою працю про мову, невичерпне багатство наше, – «Живий як життя».

Емілія Дємєнцова

Змінити мову або країну